Эта война также мне интересна. Относительно битвы при Вене, хотел бы обсудить роль Яна Собеcского в этой битве.
Тарас Чухлиб об участии правобережных казаков в этой войне:
УКРАЇНЦІ У ВІДЕНСЬКІЙ БИТВІ 1683 р. "КОМПУТОВЕ" ВІЙСЬКО.
1 квітня 1683 p. між Австрією та Річчю Посполитою був підписаний союзний договір, який мав антитурецьку спрямованість і передбачав спільні дії армій обох держав у разі нападу Османської імперії на одну з них. І коли в липні того ж року 100-тисячна турецька армія під керівництвом візиря Кара-Мустафи взяла в облогу австрійську столицю Відень, польський король Ян III Собеський на чолі 25-тисячного війська поспішив на допомогу Леопольду І. Вирішальна битва між союзними військами та турками відбулася 12 вересня, і польська армія відіграла вирішальну роль у перемозі європейської коаліції. А завершальним етапом цих подій став похід польсько-австрійських сил до Угорщини та Словаччини (вересень-листопад 1683 р.), що мав за головну мету остаточне витіснення турецьких військ із Центрально-Східної Європи.
Незважаючи на велику кількість наукових праць, присвячених цій темі (це стосується, головно, польської історіографії), проблематичним і досі залишається питання про чисельність українських козацьких підрозділів, що брали участь у битві під Віднем та в наступних операціях по усуненню
турецької загрози європейському регіонові, хоча його висвітленню певну увагу в своїх працях приділили такі вітчизняні історики, як І.Німчук, Б.Крупницький та І.Назарко. Спираючись на аналіз віднайдених архівних джерел та нове прочитання опублікованого документального матеріалу й зіставляючи різні точки зору науковців, спробуємо поглибити дослідження попередників і розставити всі крапки над "ї".
Питання про набір українських полків постало відразу після укладення польсько-австрійського союзу. Вже 19 квітня на засіданні сенатської комісії у Варшаві було повідомлено, що "козаків 1200 тільки наказав король набрати зараз під командою 4 ротмистрів Семена, Ворони і других двох". Згодом Ян III, отримавши фінансову допомогу від римського папи Інокентія XI, вирішив, що зможе утримати 3-тисячне козацьке військо.
Виконуючи розпорядження короля, великий коронний гетьман С.Яблоновський видав "приповідний лист" на вербування козацького полку правобережному полковнику Максиміліану Булизі, який у середині серпня мав прибути до Львова. Загальне керівництво набором козаків було доручено шляхтичу Й.Менжинському. Саме йому на руки видали певну суму грошей (близько 30 тис. ліврів) для "затягу" українського війська. За планом, що був розроблений особисто Яном III, козацькі полки 25 серпня мали прибути під Краків, де головні сили Речі Посполитої збиралися для походу на Відень. Однак через різні обставини вони не змогли цього зробити. "Вже не чекаючи полків литовських, ані козаків, залишивши їм наказ поспішати за мною, у перших днях вересня сподіваємось бути на берегах Дунаю", - писав король до папи Інокентія XI наприкінці місяця.
В авангарді польських сил вирушили лише 150 козаків під командуванням полковника Апостола (П.Апостола-Щуровського?). Вони входили до складу підрозділів волинського воєводи Я.Стадніцького на правах приватної легкої козацької корогви. "... З Апостолом не маю козаків більше півтори сотні.., а п.Менжинський сидить ще зі своїми у Львові, як сам пише", - повідомляв король 9 вересня, під час переправи через Дунай. За кілька днів об'єднані війська Яна III та князя Лотаринзького перемогли багатотисячну армію візиря Кара-Мустафи й звільнили оточений Відень. Про участь українських козаків Апостола в цій битві свідчить наступний запис короля: "... турків зараз ведуть, як псів і худобу, їх моя драгунія і козаки немало забрали. О Менжинський, Менжинський!" Останні слова були написані королем у стані великого незадоволення через неприбуття до Відня головних козацьких сил. Із великим сумом головнокомандувач польської армії відзначав, що "козаки з Менжинським вже прийдуть невчасно, хоча вони тут (під Віднем - авт.) були б найпотрібніші". Лише 24 вересня королева Марія-Казимира, якій чоловік доручив слідкувати за "козацьким затягом", повідомила, що Менжинський набрав хіба що півтори тисячі козаків. 28 вересня до військ Яна III, які прямували на Будапешт, приєдналися полки Я.Ворони і Менжинського. Полковникові Семену (Корсунцю?), що надійшов трохи пізніше, наказувалося йти "звичайною дорогою за другими". Через півтора тижня походу серед козаків виникло невдоволення тим, що Менжинський не виплатив обіцяних їм грошей. Однак той запевнив короля, що видасть обіцяну суму лише після походу, щоб козаки завчасно не повернулися в Україну. Під час переправи через Дунай поблизу Остригома козаки Я.Ворони не змогли взяти "язика" на другому березі річки, що дуже роздратувало короля. Виправдовуючись перед Яном III, полковник говорив, що "простих хлопів затягнули, не козаків, бо так швидко козаків не могли дістати". Але незабаром до польської армії приєдналися полки М.Булиги, Семена (Палія?) та Іскрицького (Василя). У жовтні вони відзначилися під час облоги Остригома, а також у битвах під Парканами (9 жовтня) та Щецином (15 листопада). "А вони (козаки - авт.) пішли так швидко, відважно і мужньо, що під димом опанували зараз не тільки передмістя і стодоли, але й першу палісаду і браму та заткнули в ній свої прапори з хрестами - і в усіх заслужили собі на велику славу", - так описував король перший штурм добре укріпленої щецинської фортеці. "Яка то красива винахідливість і майстерність козацька", - згадував у своїх мемуарах свідок участі українських полків у післявіденському поході польської армії Я.Пасек.
Історик І.Назарко відзначав, що під час оборони Відня до складу польської армії входило сім козацьких полків загальною чисельністю З тис. чоловік. Але це не відповідає історичній дійсності. Про те, що під австрійською столицею було лише 150 козаків, писав головний учасник і свідок тих подій Ян III Собеський. Це підтверджують також документи, введені до наукового обігу польськими дослідниками. Щодо сучасних вітчизняних істориків (головно, популяризаторів), то вони зазвичай посилаються на літопис С.Величка, в якому говориться, що "король Собеський... поспішив з кільканадцятьма чи не двадцятьма (!? - авт.) тисячами доброго затяжного козацького молодця в них були начальниками Палій, Іскра і Самусь", однак "правдивість" цієї літописної інформації вже давно спростована І.Німчуком у його ґрунтовному дослідженні. Водночас відзначимо, що "компут Війська Запорозького, укладений наприкінці 1683 р. (а саме на нього посилається І.Назарко в своєму твердженні),
справді нараховував 3 тис. козаків. Проте це були полки, які приєдналися до польського війська після битви під Віднем, у кінці вересня. Під керівництвом полковників В.Іскрицького та Булук-Баші перебувало по 500 козаків, М.Булиги, А.Зеленецького, К.Станецького, Я.Дуніна-Раєцького, а також невідомого полковника (його імені немає в реєстрі) - по 400 чоловік.
Згідно з "Ординацією плати Війську Запорозькому коштом Отця Святого Інокентія XI за субсидією Корони Польської проти неприятеля меча святого", кожному із семи полковників виплачувалося 600 злотих за рік, а також голландського сукна на 132 злотих та лисячого хутра разом із витратами на кравецькі потреби - на 90 злотих. Загальна сума витрат на козацьких полковників становила 5754 злотих. На сімох полкових осавулів видавалося 2625 злотих, генеральному писарю та військовому судді - по 375, шістьом полковим писарям - 756, двадцяти трьом сотникам - 7245, семи полковим хорунжим - 1050, двадцяти трьом сотенним хорунжим - 2760, двадцяти трьом сотенним осавулам - 2576, двісті дев'яносто одному курінному отаману (десятнику) - 32 592, двом тисячам шестистам одинадцяти рядовим козакам - 211 491. Отже, вся грошова сума (до неї входили й витрати на "сукно") визначалась у 267 599 злотих. 1683 роком слід датувати ще одну "Ординацію плати Війську Запорозькому", до якої було внесено три полки загальною чисельністю 1200 чоловік. Деякі польські історики чомусь датують цей документ 1689 р. Однак зміст "Ординації...", а також додаткові архівні джерела переконують, що вона була складена для козаків, які мали брати участь у віденській операції 1683 р. (підтвердженням є повідомлення з Варшави від 19 квітня того ж року, про яке згадувалося вище). Згідно з "Ординацією...", полковникам Я.Вороні (до речі, його ім'я не зустрічається у більш пізніх документах; можливо, він загинув під час походу в Угорщину), С.Корсунцю та Киліяну було виплачено 107 646 злотих. Слід відзначити, що це втричі менше, ніж виплачувалося польській легкій кінноті такої ж чисельності.
Ймовірно, що в післявіденському поході брали участь і окремі козацькі підрозділи (близько 400-800 чоловік), які прийшли з Лівобережної України та Запорозької Січі. Якщо врахувати вояків, котрі не були внесені до реєстрових чи сплатних списків, загальна чисельність українських козаків, що брали участь у відомих подіях, становила близько 5 тис. чоловік.
Як бачимо, польський уряд намагався використати козаків Правобережної України суто як воєнний елемент у боротьбі проти своїх реальних і потенційних ворогів. Козацькі полки запрошувалися для участі майже в усіх закордонних походах польської армії в останній чверті XVII ст. Крім того, Варшава підтримувала проведення козацькими ватажками самостійних бойових операцій, які не суперечили її воєнній доктрині. Для того, щоб мати уявлення про потенціал козацьких відділів, їхню чисельність та можливість фінансування, складалися так звані "компути" (реєстри, списки). "Військо Його Королівської Милості Запорозьке" не входило до загального обліку й мало окремі компути, що свідчило про його особливий статус.
Під час гетьманування А. Могили було укладено два (?) компути козацького війська. У січні 1686 р. коронний гетьман С.Яблоновський наказав Могилі скласти "правдивий" реєстр Війська Запорозького. Укладений козацьким ватажком список відправили до королівської канцелярії для ознайомлення. На жаль, його текст не віднайдено в польських архівосховищах. Маємо лише лист Яна III до комісара над козаками С.Дружкевича, в якому король наказував йому зв'язатися з руським воєводою і папським нунцієм для передачі їм компуту. Вони повинні були визначитись із розміром оплати козацьких послуг. У кінці послання король наголосив: "... треба дякувати Богові, щоб козаки побрали гроші і служили нам". Проте збереглася копія іншого козацького реєстру - від 22 липня 1689 р. "Компут Війська Запорозького Його Королівської Милості складеного під Кашперовцями паном каштелянином Хелмським полковником Й.К.М. для Його Милості ксьондза Бонесани комісара Апостольського" - така повна назва документа, який зберігається в архіві Потоцьких у Варшаві.
Отже, на літо 1689 p. козацьке військо, яке перебувало на утриманні Речі Посполитої та Ватикану, нараховувало шість полків. До першого, який перед цим очолював гетьман Могила, входили старшина в складі генерального писаря, генерального обозного, генерального осавула, генерального хорунжого, бунчужного, підосавула, а також пушкарі (троє чоловік), довбуш, трубач, прапороносець, капелан та прості козаки - 93 чоловіка. Полк. Гришко мав полкових писаря, хорунжого, осавула, підосавула, суддю, сотенних отаманів (38 чоловік), сотників, хорунжих і осавулів (по п'ятеро чоловік), козаків - 514. У полковника Іскри було 17 старшин та 280 чоловік "черні". Полк Самуся нараховував 14 старшин і 150 козаків. До полку під керівництвом Макаренка входило 7 старшин і 161 козак. Крім того, до компуту було внесено козаків, які за наказом С.Яблоновського воювали татарські улуси. Отже, за даним реєстром правобережне Військо Запорозьке нараховувало 1449 чоловік. У тексті компуту також відзначалося, що до нього не ввійшли козацькі відділи Барабаша, Булук-Баші, Михайла та Семена (близько 300-400 чоловік).
Слід зауважити, що до компуту не були також вписані полки С.Палія та А.Абазина, які не бажали підкорятись "лядським" гетьманам. Однак згодом, у середині 90-х pp., вони вже не відмовлялися від того, щоб бути в реєстрі.
Козацький компут за 1694 p. засвідчує, що на той час у реєстрі перебувало 2 тис. козаків. Він відрізнявся від компуту, складеного під Кашперовцями, тим, що поділяв козацьке військо на кінні та піші полки. До перших належали відділи наказного гетьмана Самуся - 500 кіннотників, С.Палія - 300, А.Абазина - 200, а також 100 козаків під керівництвом регіментаря Вільги. Піших козаків очолювали Ниганчук - 200 чоловік, Ярема - 200, Іскра - 200, Барабаш - 150. Даний компут, на відміну від реєстру 1689 р., не подає детального складу старшини, а також не вказує на чисельність козацької "черні" в полках. Він радше нагадує поспішний чорновий запис для того, щоб мати змогу відзвітувати перед сеймом, який визначив на утримання коронного скарбу саме таку чисельність козацького війська. Зважаючи на сеймову постанову, в 1695 p. був складений ще один компут. За деякими винятками, цей список повторює попередній і згадує Самуся, який мав 600 козаків, Іскрицького - 100, Абазина - 100, Палія - 300. Піхотинців очолювали Іскра - 200 чоловік, Ярема - 200, Барабаш - 150, Тишко - 200, Крук - 200. Текст даного компуту супроводжувався записом, який дозволяє припускати, що правобережні козаки підтримували тісний зв'язок із Запорозькою Січчю. Саме це ставилося в провину полковнику Киліяну. На його місце невідомий автор пропонував призначити Тишка, який був піхотним полковником у С.Палія.
Укладення козацьких компутів свідчить про те, що відродження правобережних полків відбувалося на основі традицій національної військової організації періоду Визвольної війни. Якщо в першій половині XVII ст. певна автономія реєстрових полків була одним із головних чинників зародження елементів державності, то відносна самостійність козацької організації Правобережжя в останній чверті XVII ст. спричинила початок визвольного руху на цих землях. Не дивно, що його провідниками виступали "компутові" полковники Війська Запорозького, адже вони були найбільш організованою військово-політичною в силою, яка виражала власне українські інтереси. Номінальне підкоряючись королеві, правобережні козацькі ватажки фактично провадили свою власну політику. Заходи польського уряду, спрямовані на утворення козацьких структур у потрібних для нього формах, не мали політичної перспективи. Вони лише допомагали козацтву Правобережної України відтворювати й зміцнювати ті традиції державотворення, які були втрачені ними в другій половині 70-х років XVII ст.
