Прославия

A

Alexy

Цензор
Имя Иисус пол моему крайне редко на православной Руси (не знаю, как в Византии)

А откуда известно, что, кроме ясов, Ногай привёл на Днестр и черкесов?

По археологич данным?
 
K

Kryvonis

Цензор
Археологическими данными засвидетельствовано присутствие аланов и черкесов на Днепре. Более подробно об аланах в статьях исследованиях Михаила Ельникова и Олега Бубенка. Основная масса аланов прибыла на запад вместе с Ногаем, но алана Михея, кажеться в Каневе, зафиксировал Плано Карпини ещё в эпоху Бату-хана. Этот Михей был или монгольским таможенником или даругой. Нужно сказать, что часть западных аланов перешла на службу к монголам ещё в 1239-1240 гг. Часть из них была поселена в Монголии и Китае, а другая осталась в Золотой Орде. С черкесами всё ещё более интересно. Впервые привел их в Русь Мстислав Владимирович (брат Ярослава Мудрого). В войске Великого Княжества Литовского были пятигорцы то есть выходцы из региона Пятигорья ( горцы - кабардинцы, черкесы, и тюрки - балкарцы, карачаевцы). В литовских источниках также существует легенда о том, что литовские князья поселили в Приднепровьи черкесов. Если прибавим к этому ещё присутствие черкесов в Приднепровье ещё в золотоордынские времена, то получаем картину того, что литовцы могли достаточно хорошо знать черкесов и их боевые качества.
 
K

Kryvonis

Цензор
Каталонцев и перебили бывшие подданые Ногая - аланы. Вообще война Византии с Каталонской Кампанией была по большому счету противостоянием каталонцев с аланами. Именно поэтому аланы и были зафиксированы в каталонском источнике.
 
K

Kryvonis

Цензор
Я. Дашкевич в книге ''Майстерня історика'', в одной из статей размещенных в этой книге сделал предположение, что если бы не Синеводская битва, то на Подолье сформировался этнос подобным боснякам на Балканах, то есть славянских за этнической принадлежностью и языком, а за конфессиональной принадлежностью был бы мусульманским.
 
K

Kryvonis

Цензор
"Синьоводська битва 1362 року в контексті середньовічної історії Східної Європи"
http://ukrainalithuanica.blogspot.com/2012/06/1362.html
6–7 червня 2012 року на базі Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка відбулася Міжнародна наукова конференція «Синьоводська битва 1362 року в контексті середньовічної історії Східної Європи».
Археологічні розкопки 16 сезонів с. Торговиці Новоархангельського району Кіровоградської області дають підстави вченим стверджувати, що битва на Синіх Водах 1362 р. відбулася на території указаного населеного пункту, який у XIV ст. був золотоординським містом.
Теми доповідей, які були виголошені під час роботи конференції:
Моця О.П., Рафальський О.О. «Битва на Синіх Водах і її місце в середньовічній історії Європи»
Козир І.А. «Торговицький археологічний комплекс та проблема локалізації Синьоводської битви»
Біляєва С.О. «Деякі дискусійні питання розвитку південноруських земель XII–XIV ст. (у контексті наслідків Синьоводської битви 1362 р.)»
Крамаровский М.Г. «Оборонительный комплекс Солхата 1375–1380 гг. Опыт интерпретации»
Нарожный Е.И. «О «Петровском кладе» на Кубани»
Терський С.В. «Матеріальна культура волинських міст у XIV–XV ст.: археологічний аспект»
Кіян О.І. «Концепт Синьоводської битви в історіографії київської школи В.Б. Антоновича»
Возний І.П. «Взяття Чорнівського городища монголо-татарами 1241 року»
Чорний О.В. «Історична географія Правобережної України середини XIV століття в контексті битви на Синіх Водах»
Єльников М.В. «Золотоординські міста нижнього Подніпров’я і північно-західного Приазов’я: ступін та перспективи дослідження»
Івангородський К.В. «Етногенез кримських татар та етносоціальний вимір становлення Кримського ханства (XIII–XV ст.)»
Брайченко О.Д. «Сині Води в усній народній та художній творчості»
Печенюк І.С., Соколюк С.М. «Синьоводська битва та її місце у воєнній історії України»
Нечаїв С.В. «Битва на Синій Воді 1362 року в історичній долі України-Руси»
Литвин С.Х. «Історичні джерела – ключ до локалізації місця Синьоводської битви 1362 року»
Бережинский В.Г. «К вопросу о методике экспериментальной реконструкции завязки, ведения и исхода Синеводской битвы»
Готун І.А., Гунь М.О., Сухонос А.М. «Південні київські передмістя в епоху Синьоводської битви (на прикладі селища Ходосівка-Рославське)»
Дорош М.Н. Особливості та маршрут походу військ князя Ольгерда в контексті Синьоводської битви 1362 року»
Івакін В.Г. «Могильники Києво-Подолу XIII–XVI ст. за даними археологічних досліджень»
Проскурова С.В. «Українознавчий аспект соціокультурного освоєння українцями «Дикого поля» в XIV–XVI століттях»
Непомящих В.Ю. «Дослідження оборонних украплень городища в урочищі Бабина Гора (за результатами археологічних розкопок 2011 року в м. Олевськ Житомирської області)»
Федорук А.В. «Роль князів з династії Гедиміновичів у появі та використанні вогнепальної зброї в руських землях наприкінці XIV – першої половини XV ст.»
Блануца А.В. «Старости/намісники в «окраїнних» прикордонних замках кінця XV – середини XVI ст.»
Капустін К.М. «Київська земля в середині XIII–XV ст.»
Кедун І.С. «Післямонгольський Новгород-Сіверський за матеріалами археологічних досліджень»
Михайлюк Ю.М. «Українське міщанство литовської доби у візії М. Довнар-Запольського»
Моця Б.О. Охорона кордонів на Україні в другій половині XIII–XVІ ст.»
Панишко С.Д. «Найдавніші лицарські двори Волині»
Петраускас А.В. «До питання експериментального відтворення сиродутного способу отримання заліза»
Ясновська Л.В. «Давньоруське керамічне виробництво Чернігівщини»
Карашевич І. В. «Застосування гіс-технологій для вивчення ансамбл Аккерманської фортеці»
Сичов М.В. «До питання про біоархеологічну реконструкцію Торговицького золотоординського комплексу»
 
K

Kryvonis

Цензор
Винокур І., Трубчанінов С. КОЛИ ЗАСНОВАНО КАМ’ЯНЕЦЬ?
http://kampod.name/vynokur-trubchaninov-ko...ovano-kamyanets
Винокур І., Трубчанінов С. Коли засновано Кам’янець? // Подолянин плюс, 1994. – 9 червня. – С.2.

Багато кам’янчан ще пам’ятає святкування 900-річчя міста, яке проводилось в 1962 р. Зараз та дата, що була прийнята як час першої згадки про місто, викликає лише легку іронію (доведено недостовірність прикликання вірменів до Кам’янця, а рівно як і до Львова, в 1062 р.). На сьогодні щодо віку Кам’янця-Подільського існує кілька взаємно виключних концепцій.

Найбільш давня концепція, якої притримувалось багато істориків минулого (наприклад. Юхим Сіцінський), відносить заснування Кам’янця-Подільського до 60-х років XIV ст. В 1984 р. в мюнхенському науковому збірнику “Aus Russia mediaevalis” відомий львівський історик Ярослав Дашкевич виступив зі статтею “Каменец – еще раз”, в якій стисло виклав історіографію питання та зробив критичні зауваження щодо відмінних від цієї концепції поглядів. Він поставив під сумнів роботи археологів (критичні зауваження Я.Р.Дашкевича не базуються на професійному знанні археологічного матеріалу) та надав першочергового значення звісткам середньовічних літописів про заснування Кам’янця-Подільського литовськими князями Коріатовичами (Коріотайтісами).

Найновіша концепція заснування Кам’янця-Подільського найбільш повно розроблена київськими архітекторами Євгенією та Ольгою Пламеницькими. Вона заглиблює найдавнішу історію міста до римських часів. До арсеналу цієї концепції належать власні інтерпретації повідомлень античних авторів (зокрема, географа II ст. н.е. Птолемея про місто Клепідаву у Європейській Сарматії на лівому березі Дністра), матеріалів архітектурно-археологічних досліджень тощо. Автори доходять висновку, що в межах середньовічного ринку в Кам’янці-Подільському на початку нашої ери розташовувався римський військовий табір. До того ж часу ці дослідники відносять будівництво першого кам’яного мосту (на кам’яних пілонах розташовувався дерев’яний хідник) та системи укріплень, яка складалась з 13 кам’яних веж (займала територію Старої фортеці та перешийку). Не вступаючи в дискусію щодо віку кам’яних споруд в Старому місті, все ж підкреслимо слабкість тверджень вказаних дослідників, які спираються на картографічних дослідженнях. Зокрема, вони твердять: “За даними .картографічних досліджень, річка Смотрич, що оперізує Старе місто, у II-XVI ст. брала початок з великого Амадоцького озера, яке існувало на півночі сучасної Хмельниччини…” Варто лише поглянути на одну з карт згаданого вже Птолемея, щоб переконатись в хибності цієї тези (див. карту вміщену внизу). Читачі можуть самі переконатись – чи надійне джерело старовинні карти!

Концепція, якої дотримуються сучасні археологи з Кам’янця-Подільського (Іон Винокур та Микола Петров), базується на археологічних відкриттях останніх десятиліть. Вона розглядає виявлені на території Старого міста в 1964 та 1982 роках давньоруські старожитності ІХ-ХІ ст. як сліди гнізд поселень, що лягли в основу формування давньоруського міста. Кам’янець ХІІ-ХІІІ століть, як свідчать археологічні матеріали, складався з кремля (дитинця), посаду й околиць. Дитинець площею біля 3 га знаходився на високому мисі з південно-західного боку Старого міста. Він мав приблизно трикутну в плані форму і піднімався на висоту до 38 метрів над рівнем річки Смотрич. Площу посаду для давньоруського часу поки-що встановити важко. Як показали археолого-архітектурні дослідження 1964-1968 років (Є.Пламеницька, І.Винокур), у ХІІ-ХІІІ ст. на території Старої фортеці (у південно-західній частині) існувало давньоруське городище. З напольного боку городище обмежувалося дерево-земляним валом і ровом. Розкопками відкрито культурний шар ХІІ-ХІІІ ст. майже півметрової товщини (горіле дерево, обпалене каміння, значна кількість давньоруської кераміки). Наприкінці XII – на початку XIII ст. земляні і дерев’яні укріплення валу підсилюються кам’яним муром із зубцями та щілиноподібними лучними бійницями (виявлено залишки муру загальною довжиною 20 метрів). З північно-східного боку, де мис не мав крутих схилів, територія давньоруського дитинця обмежувалася ровом, який згодом був засипаний внаслідок руйнації валу. В’їзд на територію дитинця вів із північно-західного боку через ворота у валу. Другий в’їзд розміщувався з боку посаду. Територія дитинця ХІІ-ХІІІ ст. значно поступалася за своєю площею у порівнянні з розмірами кам’яного замку пізніших часів.

На жаль, Кам’янцю-Подільському не пощастило привернути увагу літописців при описові подій, що відбувались на Україні-Русі. Тому можна пише допускати, чи не до нашого міста виїхав з Галича в 1228 р. тесть Данила Галицького – князь Мстислав Удатний, який, як відомо, останні роки свого життя провів на Пониззі. Міста Пониззя, імена який літопис не називає, згадуються і при описові багатьох інших подій. Не досить достовірною виглядає згадка про розорення Кам’янця монголо-татарами в 1241 р. (найімовірніше вона стосується літописного Кам’янця на Волині). Але відсутність згадок у відомих нам писемних джерелах – ще не привід повністю відкидати існування міста до 1362 р. В той же час, археологічні матеріали не дають підстав для заглиблення часу виникнення міста до рубежу чи перших століть нашої ери.

Як видно вже з цієї короткої статті, питання про вік Кам’янця-Подільського залишається відкритим. До вирішення цього питання спонукає не лише науковий, але й практичний інтерес. Для того, щоб розробляти проекти регенерації, потрібно перш за все форсувати проведення архітектурно-археологічних досліджень, доручивши їх фахівцям.
 
K

Kryvonis

Цензор
Археологічні дані про місто Кам’янець-Подільський
http://kampod.name/arheolohichni-dani-pro-...anets-podilskyj
Додав(ла) Пагор Валентин on 03.01.2010

На конкурс
Пагор Валентин

Пагор Валентин

Кам’янець-Подільський – місто великих перспектив у розвитку туризму, М. Б. Петров та І. С. Винокур – відомі археологи в дослідженні нашого міста. Саме їм належить найбільш науково обґрунтована концепція про час заснування міста. Самі ж говорять: “не зважаючи на багаточисленні дослідження з історії середньовічного Кам’янця-Подільського, що проводилися протягом ХІХ – початку ХХ ст., його першопочатки залишаються дискусійними і сьогодні”. Дійсно це так, адже на сьогоднішній день у науковій та популярній літературі сформувалось 4 основних теорії про виникнення нашого міста. Теорії, безумовно, неоднозначні і сильно хронологічно розірвані між собою. Проте, можна говорити, що кожна з них певною мірою науково обґрунтована, а тому має право на існування.У травні 2003 р. відбулась наукова конференція “Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв’язків: історія і сучасність”. Вже в 2004 р. вийшов збірник наукових праць за підсумками науково-практичної конференції. Приємно, що в ньому вміщено праці провідних науковців сучасності не тільки України, а також зарубіжжя. На сторінках цього видання також розміщена доповідь М. Пертова та І. Винокура “Кам’янець-Подільський кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. за писемними та археологічними джерелами”. Суть її зводиться до того що час виникнення Кам’янця необхідно пов’язувати з кінцем ХІІ – початком ХІІІ ст. адже “в її основі – конкретні археологічні матеріали з території замку, Старого міста і його околиць ХІІ – ХІІІ ст. та свідчення Галицько-Волинського літопису під 1228 р.”.
Винокур Іон Срульович

Винокур Іон Срульович

Дійсно, в результаті проведеної археологічної експедиції тоді КПДУ виявлено досить цінні свідчення про Кам’янець другої половини ХІІ-ХIII ст. Археологічні матеріали дають підстави стверджувати, що Кам’янець у ХІІ-ХІІІ ст. складався з кремля (дитинця), посаду й приміських околиць. Дитинець розташовувався на високому мисі з південно-західного боку півострова. Він займав площу близько гектара, мав наближену до трикутника форму і піднімався на висоту 38 м. над рівнем Смотрича. Встановлено, що на місці пізньосередньовічного замку в ХІІ-ХІІІ ст. існувало городище, обмежене ровами і дерево-земляними укріпленнями у формі валу. На початку ХІІІ ст. вал із західного боку дитинця підсилюється кам’яним муром зі зубцями-мерлонами та щілиноподібними бійницями. Згодом у південно-західній, північно-східній та східній частинах дитинця були зведені кам’яні вежі і стіни, які їх з’єднували.
Petrov

Петров Микола Борисович

Топографія культурних нашарувань ХІІ-ХІІІ ст. в межах посаду (Старе місто) досить широка. Пласт з керамікою ХІІ-ХІІІ ст. відкрито у північній частині Старого міста, в каньйоні р. Смотрич, на сучасних Польському і Вірменському ринках, на вулиці П’ятницькій, у провулку П’ятницькому, на східних схилах півострова і в південних кварталах, недалеко від Руських воріт. Площа півострова досягає понад 120 га. Зрозуміло, що у XII – XIII ст. вона не вся була забудованою. Культурний пласт кам’яиецького посаду ХІІ-ХІІІ ст., як свідчить його стратиграфія, міститься на різних глибинах залежно від рельєфу півострова. У центральних квартах Старого міста культурні нашарування ХП-ХШ ст. досить потужні і досягають глибини відносно денної поверхні від 0,9 до 2,7 м. Проведені дослідження на території Старого міста фіксують наявність окремих вулиць ще з ХІІ – ХІІІ ст., але які остаточно сформувались у ХІ – XVI ст. [І.С. Винокур, М.Б. Петров. Кам’янець-Подільський кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. за писемними та археологічними джерелами // Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв’язків: історія і сучасність. - Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 3-12].

Таким чином на XII – XIII ст. почали функціонувати три складові – дитинець, посад, до яких тягнулась значна сільськогосподарська округа. Це дає можливість констатувати, що саме на даному рубежі Кам’янець-Подільський „одержує” статус міста.

Ось та історична правда про місто яка ґрунтується на: археології, археографії та великі спадщині наукових доробків. То виникає питання кому краще вірити науковцям чи пліткам що поширили “творці міфів науковості” про Кам’янець-Подільський. Вирішуйте самі.

Пагор Валентин, студент

історичного факультету

КПНУ імені Івана Огієнка
 
K

Kryvonis

Цензор
Дарча грамота Сінана про будівництво вірменської церкви в Кам’янці-Подільському (із досліджень Я. Дашкевича)
http://kampod.name/darcha-hramota-sinana-p...-ya-dashkevycha
Додав(ла) Пагор Валентин on 01.03.2010
Dashkevich

Історик Ярослав Дашкевич

На сьогоднішній день зроблено великий крок в дослідженнях міста Кам’янця-Подільського. Можемо зустріти літературу наукового, популярного, краєзнавчого характеру. Публікуються історичні матеріали в періодичній пресі, створюються сайти по дослідженні місцевої історії. Найбільшого розмаху краєзнавчі дослідження досягли в КПНУ ім. І. Огієнка та історичних музеях міста. По даній тематиці кожного року видаються наукові збірники де публікуються наукові дослідження та результати науково-практичних конференцій.

Зрозуміло, “у зв’язку із такою актуалізацією дослідження минулого Кам’янця-Подільського особливо важливим є вивчення давніх вісток про місто, що зустрічаються в середньовічних письмових джерелах”.* Саме так зазначає Я. Дашкевич (відомий український історик), акцентуючи увагу на давні письмові відомості вірменської громади. Нагадаю, що Ярослав Дашкевич (1926- лютий 2010 р.) довгий час займався вивченням вірменської громади в нашому місті. Сильним авторитетом користувався в М. Петрова, адже як відомо Я. Дашкевич – історик із світовм ім’ям, який зайняв достойне місце в українській історіографії.

Відомо, що більшість джерел вже публікувались десятиріччя тому та і ще давніше по історії міста. Проте, з якоїсь причини історики не звертали великої уваги на цінність джерельних матеріалів даного типу. Думаю, матеріали, особливо вірменської громади, привернуть увагу дослідників та поціновувачів джерельних матеріалів пов’язаних із давніми релігійними справами в місті.

Варто зазначити що грамота Сінана** (дод. № 1) , про передачу збудованої ним церкви в користування вірменської громади досліджував М. Петров та А. Задорожнюк. Вона стала важливим джерелом при вивченні історії Вірменського храму св. Миколи-чудотворця. На основі археологічних та писемних досліджень було видано чудову книгу по історії вірменського храму (2009 р.)***.

Зміст грамоти.

№ 1.

Дарча грамота барона Сінана про передачу збудованої ним церкви для користування кам’янецької вірменської громади.

1398 р, березня 25. Кам’янець

Ця грамота – свідчення моєї волі і [рішення] особисто моє, Сінана, сина Хулту-бея. Отже, перед богом, даю цю грамоту святому престолові Просвітителя і володарям цього краю, тим, хто ними завжди буде, а тепер панові Йоганесові, архієпископові всіх [вірменів] країни русів і волохів, який тепер с нашим духовним наставником.
Я дав обітницю збудувати церкву імені св. Миколи-чудотворця. І тепер її, при божій допомозі закінчили. І тепер дарую її богові, святому престолові Просвітителя і наставникові цього краю. І роблю [її] незалежною від світських панів. Ніхто не має права володіти цією святинею: ні я, ні мій дім, ні мої діти, ні мої рідні, як далекі, так і близькі. А хто б намагався [її] захопити – цей буде ошуканцем, несправедливим за вироком кожного судді і його покарають штрафом як світські, так і духовні судді, проклене його бог, святі апостоли і патріархи.
Лише тоді, якщо б так трапилося, що один з моїх синів або родичів стане священиком, згідно з віровизнанням Просвітителя, і буде посушний престолові Просвітителя, тільки він може отримати частину прибутків церкви, очевидно, лише як священик. Він, однак, не матиме жодної влади над церквою.
Перед богом та іншими вірогідними свідками, що тут присутні, написано цю грамоту в 847 р. вірменського літочислення. 25 березня місяця. Рукою Піліпоса, священика перед богом****.

Примітки:

* Дашкевич Я. Кам’яниць-Подільський у вірменських джерелах XIV – XV ст. // Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських зв’язків: історія і сучасність. – Кам’янець-Подільський, 2004. – С. 34.
** Там же. – С. 37.
*** Задорожнюк А., Петров М. Вірменський храм св. Миколи XV-XVIII ст. у Кам’янці-Подільському. – Кам’янаць-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2009.
**** Грамота перекладалась із старовірменської мови Я. Дашкевичем та іншими істориками ще раніше (Muller F. u.a.)

Пагор Валентин
студент історичного факультету
КПНУ ім. І. Огієнка
 
K

Kryvonis

Цензор
Гваньїні Олександр. Хроніка європейської Сарматії / Упорядкув. Та пер. З пол. о. Юрія Мицика. – 2-ге вид., доопрац. – К.: Вид.дім “Києво-Могилянська академія”, 2009. – 1006 с.
http://kampod.name/kamyanets-v-opysi-podil...sandra-hvanjini
ОПИС КОРДРНІВ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ ТА ПРОВІНЦІЙ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО КОРОНИ ПОЛЬСЬКОЇ ТА ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО… ПОДІЛЬСКИЙ КРАЙ.
“Кам’янець. Це місто стоїть біля таласького кордону і збудоване, мабуть, рукою між твердими скелями. Воно має тільки дві брами. Внаслідок свого [вигідного] розташування замок теж напрочуд оборонний. Він скрізь оточений скелями, його, як і місто, омиває довкола ріка Смотрич. Його оточує і дуже високий вал, створений природою. Сам замок добре укріплений муром, баштами і вогнепальною зброєю. Кам’яна скеля робить місто неприступним і неможливим до взяття. Вона так оточує місто, що будинки, навіть високі, не видно, ледве можна побачити їхні дахи. Часто турки, татари й молдавани, облягали місто по кілька років, мусили відступати від нього з великим соромом і втратами. Кам’янець розташований й тільки за дві милі від молдавського міста Хотин…” [с. 416-417]

Щоб дізнатись більше безпосередньо про джерело:

Гваньїні Олександр. Хроніка європейської Сарматії
 
K

Kryvonis

Цензор
Винокур І.С. Історико-археологічні дослідження Ю.Й.Сіцинського
Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 9-11 вересня 1994 р. м. Кам’янець-Подільський. – Ч.1.Духовні витоки Поділля: творці історії рідного краю. – Хмельницький: “Поділля”, 1994. – С.57-59.
http://kampod.name/vynokur-i-s-istoryko-ar...u-j-sitsynskoho
Юхим Йосипович Сіцинський (1859—1937 рр.) зали­шив велику наукову спадщину. Його перу належить по­над 180 опублікованих праць (монографій, статей, на­рисів з історичного краєзнавства). Серед цих робіт чі­льне місце посідають історико-археологічні дослідження вченого. Йдеться, перш за все, про його титанічний труд щодо збирання матеріалів з археології краю. У 90-х ро­ках XIX ст., маючи зв’язки з своїми кореспондентами (інтелігенцією і селянами), дослідник зібрав і узагаль­нив надзвичайно великий і цінний матеріал. На основі систематизації та картографування здобутих даних Ю. Й. Сіцинський підготував і опублікував капітальну джерелознавчу працю «Археологическая карта Подольской губернии», яка вийшла в світ у 1901 р. у Працях XI археологічного з’їзду. Вчений зафіксував і системати­зував близько 2 тисяч археологічних пам’яток від кам’яно­го віку до періоду Київської Русі включно.

Надзвичайно важлива роль вченого у проведенні археологічних розкопок і обстежень в різних частинах По­ділля. Це, зокрема, дослідження біля сіл Привороття, Кептинці, а також у місті Кам’янці-Подільському. Від­значимо і його участь у вивченні історії давньоруського Бакотського монастиря в Середньому Подністров’ї кін­ця XI—XIV ст. Вчений підготував і опублікував спе­ціальну роботу про столицю Пониззя — давньоруське місто Бакоту. Праця базувалася на літописних даних з використанням археологічних матеріалів, які стали ві­домі в кінці XIX — на початку XX ст.

Серед ряду опублікованих праць вченого виділяють­ся й інші роботи історико-археологічного спрямування. Це «Нариси історії Поділля» і «Оборонні замки Західного Поділля XIV—XVII ст.» (вказані праці опубліко­вані в 20-х роках XX ст.), У «Нарисах історії Поділля» йдеться про давню історію краю на основі,, головним чи­ном, археологічних матеріалів. Робота була з цікавістю сприйнята вченими та істориками-краєзнавцями.

У книзі «Оборонні замки Західного Поділля XIV— XVII ст.» Ю. Й. Сіцинський синтезував значні матеріа­ли про історико-археологічні пам’ятки пізнього середньо­віччя краю. В праці глибоко аналізується загальна за­кономірність щодо появи на Поділлі замків-фортець, які повинні були захищати територію краю від нападів та­тар, волохів, за спиною яких стояла султанська Туреч­чина. Монументальне будівництво тих часів на Поділлі мало своєрідний архітектурний характер відповідно до умов життя населення в цій прикордонній, неспокійній місцевості.

В книзі подаються археологічні описи-нариси замків-фортець у Кам’янці, Меджибожі, Сатанові, Зінькові, Жванці, Чорнокозинцях, Рихті, Панівцях, Ярмолинцях, Сутківцях, Пиляві, Барі та Озаринцях. Дослідник звер­тає увагу на специфіку топографічного розміщення по­дільських фортець. Як правило, їх зводили на приролно неприступних гористих підвищеннях. При цьому най­частіше для майбутнього замку «вибирали гору, що ви­ходила рогом або мисом до двох ярів, що сходилися в тім місці… Ту площу по контуру гори обводили валами, де була в цьому потреба, а навкруги ставили стіни – в давнину дерев’яні, а пізніше муровані, особливо там, де було доволі каміння. В кутах площі замку будували башти». За своєю плановою структурою оборонні замки-фортеці на Поділлі були самими різними. Як показав Ю. Й. Сіцинський, часом замки мали правильну форму довгас­того чотирикутника, часом квадрата, часом трикутника, а іноді — і п’ятикутника. Трапляються і випадки, коли плани замків були неправильної форми. Чим давнішим був час заснування замку, тим менш правильний був Його план щодо геометричної форми. Це спостереження вченого підтвердилося при археолого-архітектурних дос­лідженнях останніх років на території замків-фортець в Кам’янці-Подільському, Меджибожі, Хотині, де при не­правильному щодо геометричної форми плануванні під­тверджено наявність культурного шару і фортифікацій­них об’єктів XI—XIII ст. йдеться, таким чином, про те, що частина пізньосередньовічних замків-фортець По­ділля виникла на місці більш давніх — переважно дав­ньоруських городищ XI—XIII ст.

Ю. Й. Сіцинський впродовж багатьох років збирав матеріали про оборонну архітектуру Поділля часів піз-нього середньовіччя. При описі замкїв-фортець він по­дає ї найголовніші письмові історичні свідчення про па­м’ятки, а також серії їх фотографій та планів. Це дає можливість наочно бачити розміри (площі) замків й по­рівнювати їх між собою.

Отже, Історико-археологічні дослідження, проведені Юхимом Йосиповичем Сіцинським на території Поділ­ля, мають неабияке значення для вивчення Історії та культури не тільки нашого краю, а й України в цілому. Матеріали, зібрані вченим, увійшли до фонду пам’яток нашої держави. Сьогодні, продовжуючи нові Історико-археологічні дослідження в регіоні Поділля та інших суміжних територій Правобережної України, археологи-дослідники і історики-краєзнавці з вдячністю звер­таються до наукової спадщини Ю. Й. Сіцинського, який разом з іншими вченими кінця XIX —початку XX ст. заклав основи вивчення давньої і середньовічної історії України.
 
Для ответа нужно войти/зарегистрироваться
Верх